Вступ

Клітини AML12, також відома як AML-12, AML 12 та Alpha Mouse Liver 12, — це добре вивчена лінія мишачих гепатоцитів, яка широко використовується в біомедичних дослідженнях. Ву, Мерліно та Фаусто створили цю лінію в 1994 році з печінки трансгенної миші, у якої спостерігалася гіперекспресія людського трансформуючого фактора росту альфа (TGF-α) — потужного мітогену гепатоцитів. [1] На відміну від первинних гепатоцитів, клітини AML12 зберігають ключові функції диференціації — зокрема експресію пероксисом та структури, схожі на жовчні канальці, — протягом багатьох пасажів, не набуваючи пухлинних властивостей. Таке поєднання стабільності та збереження фенотипу гепатоцитів зробило їх пріоритетною платформою in vitro для дослідження ліпідного обміну, неалкогольної жирової хвороби печінки, хімічного та медикаментозного ураження печінки, інсулінорезистентності та апоптозу гепатоцитів. Їхнє мишаче походження полегшує пряме порівняння з трансгенними та нокаутними тваринними моделями, розширюючи їхню трансляційну корисність у різних контекстах досліджень захворювань печінки.

Основні висновки

• Клітини AML12 — це диференційовані, непухлинні гепатоцити мишей, отримані від трансгенних мишей з TGF-α. [1]
• Вони зберігають специфічні для гепатоцитів ознаки, такі як пероксисоми, структури, схожі на жовчні канальці, та високі рівні мРНК печінкових сироваткових білків, хоча експресія деяких із них знижується при тривалому пасажуванні. [1]
• Цю клітинну лінію широко використовують для моделювання неалкогольної жирової хвороби печінки, медикаментозного ураження печінки та порушень ліпідного обміну.
• Клітини AML12 реагують на основні печінкові сигнали, зокрема TGF-β, TNF, інсулін та ретиноєву кислоту.
• Оскільки ці клітини не зазнали трансформації, вони особливо підходять для вивчення фізіології та токсикології нормальних гепатоцитів.
• Вони сумісні з аденовірусною трансфекцією, антисенс-олігонуклеотидами та методами редагування генів на основі CRISPR.
• Молекулярна характеристика виявила майже тетраплоїдний анеуплоїдний каріотип та часткову дедиференціацію, тому клітини AML12 слід доповнювати первинними гепатоцитами або моделями in vivo для кінцевих точок, що вимагають функції повністю зрілих гепатоцитів. [18]

Що таке AML12?

Лінія AML12 була отримана з гепатоцитів 5-місячного самця миші (лінія MT42 штаму CD-1), трансгенної за людським трансформуючим фактором росту альфа під контролем промотора цинк-індукованого металотіонеїну 1. Ву, Мерліно та Фаусто створили цю лінію в 1994 році та охарактеризували її як спонтанно імунізовану, нетрансформовану лінію гепатоцитів. [1] Клітини мають індекс Cellosaurus CVCL_0140 і їх автентичність підтверджено порівнянням із еталонним профілем STR мишей, що складається з 18 маркерів. У первинній публікації зазначено час подвоєння — 37 годин (36–48 годин згідно з даними постачальника), а транскриптомні дані, отримані в результаті аналізу мікроматриць, є загальнодоступними. У ході оригінального дослідження було отримано дві лінії, AML12 та AML14, обидві з яких культивувалися протягом понад 1,5 року та пройшли понад 80 пасажів. AML12 зберігала свою гепатоцитарну ідентичність і залишалася непухлиногенною протягом усього періоду, хоча рівні мРНК деяких сироваткових білків поступово знижувалися з кожним пасажуванням і могли бути відновлені шляхом культивування в безсироватковому середовищі. Натомість AML14 під час тривалого пасажування втратила експресію як маркерів диференціації, так і мРНК трансгену, причому гепатоцитарні ознаки вдалося відновити лише частково. [1]

Інформація про культивування клітин AML12

Переваги клітин AML12

Головною перевагою клітин AML12 є збереження ними фенотипу диференційованих гепатоцитів під час тривалого культивування. На відміну від багатьох ліній гепатом, клітини AML12 містять пероксисоми та структури, схожі на жовчні канальці, мають високий рівень експресії мРНК печінково-специфічних сироваткових білків, зокрема альбуміну, альфа-1-антитрипсину та трансферину, а також секретують альбумін. [1] Вони не ростуть на м’якому агарі та не викликають утворення пухлин у голих мишей, що підтверджує: імунізація відбулася без функціональної злоякісної трансформації. Цей стан відсутності трансформації є критично важливим для досліджень, що вимагають фізіологічно релевантної базової поведінки, таких як вивчення інсулінового сигнального шляху, ліпідного обміну або гепатотоксичності. Однак на геномному рівні було показано, що ця лінія має значні хромосомні аберації, про що йдеться у розділі «Обмеження». [18]

Клітини AML12 є надзвичайно універсальними з точки зору генетичної маніпуляції. Вони дозволяють здійснювати гіперекспресію генів за допомогою аденовірусних векторів, що було продемонстровано в дослідженнях субодиниць активіну. [2] [3] Вони також забезпечують стабільну експресію трансгену, регульовану тетрацикліном, що дозволяє створювати індуковані моделі активності білка X вірусу гепатиту В. [4] Крім того, вдалося забезпечити ефективну доставку антисенс-олігонуклеотидів, завдяки чому клітини AML12 стали придатними для досліджень, спрямованих на РНК, [5] та було успішно створено похідні з нокаутом на основі CRISPR/Cas9. [21] Їхнє мишаче походження дає змогу проводити перехресну валідацію експериментальних результатів безпосередньо на основі даних, отриманих на трансгенних мишах та мишах із нокаутними генами, що зміцнює трансляційний зв’язок між in vitro та in vivo.

З практичної точки зору клітини AML12 виявляють стійку реакцію на широкий спектр фізіологічних подразників. Серед задокументованих реакцій — активація транскрипції під дією ретиноєвої кислоти, лігандів PPARα, TGF-β, TNF та модуляторів інсулінового шляху. [6] [7] Така широка чутливість до сигналів робить цю лінійку придатною для одночасного використання в різних галузях досліджень, що зменшує необхідність переходу на інші платформи в залежності від умов експерименту.

Обмеження клітин AML12

Незважаючи на свій диференційований фенотип, клітини AML12 не є еквівалентними первинним гепатоцитам у всіх функціональних аспектах. У порівняльному дослідженні, присвяченому порівнянню клітин AML12, HepG2 та THLE-2 щодо інсулінового сигнального шляху та експресії генів гепатокінів, було виявлено, що чутливість клітин AML12 до інсуліну була порушена під час культивування в рекомендованому середовищі для росту, але ставала порівнянною з клітинами HepG2 при використанні середовища з дефіцитом інсуліну. [8] Рівні білка інсулінового рецептора в клітинах AML12 були подібними до рівнів у клітинах HepG2, тоді як у клітинах AML12 рівні транскриптів декількох глюконеогенних ферментів та гепатокінів були низькими або не виявлялися взагалі. Автори дійшли висновку, що стосовно глюконеогенезу та експресії гепатокінів клітини HepG2, незважаючи на їх пухлинне походження, виявилися ближчими до in vivo умов. Тому при використанні клітин AML12 для моделювання інсулінорезистентності слід ретельно враховувати склад середовища та кількість ключових сигнальних білків.

Мишаче походження клітин AML12 також зумовлює властиві цьому виду відмінності від гепатоцитів людини. Шляхи метаболізму лікарських засобів, обмін ліпідів та певні запальні реакції у клітинах печінки мишей і людини відрізняються. Тому результати, отримані на клітинах AML12, потребують ретельної оцінки перед екстраполяцією на фізіологію людини, особливо в контексті розробки лікарських засобів, де специфічна для виду активність цитохрому P450 може спотворити результати досліджень.

Трансгенний фон вихідної тварини — надмірна експресія TGF-α — може додатково впливати на базові патерни експресії генів та сигнальні шляхи факторів росту. У дослідженнях, присвячених біології представників родини TGF, слід враховувати цей контекст під час інтерпретації даних.

Опублікована у 2026 році комплексна цитогенетична та транскриптомічна характеристика ще більш чітко визначає межі моделі. Багатоколірна FISH та багатоколірне фарбування виявили складний, майже тетраплоїдний та високоанеуплоїдний каріотип (81<4n>) з рекурентними структурними перебудовами, включаючи del(X)(A3)×2, дицентричну дицентричну перегрупування dic(X;17), del(17)(D1)×2 та похідну хромосому der(3)t(2;3), а також численні випадки додавання та втрати цілих хромосом; обидві Y-хромосоми були втрачені, незважаючи на чоловіче походження лінії. [18] Коли отримані дисбаланси кількості копій були нанесені на ортологічні цитохромосоми людини, 57,5–68 % з них збігалися зі змінами, про які неодноразово повідомлялося у випадку гепатоцелюлярної карциноми людини. Секвенування РНК у тому ж дослідженні підтвердило чітку програму гепатоцитарного походження, але також зафіксувало часткову дедиференціацію: експресія альбуміну була помірною, ферменти циклу сечовини та глюконеогенезу, такі як Cps1, Otc, Pck1 та G6pc були низькими або відсутніми, а ключові цитохроми, що метаболізують жовчні кислоти та лікарські препарати, зокрема Cyp7a1 та сімейство Cyp3a, були ледь виявляються, поряд з індукцією маркерів дуктулярних клітин та клітин-попередників. Отже, відсутність пухлинної активності у функціональному сенсі не означає геномної стабільності. Для кінцевих показників, що вимагають зрілого метаболізму ксенобіотиків, обміну азоту або синтезу жовчних кислот, автори рекомендують доповнювати AML12 первинними гепатоцитами, органоїдами або моделями in vivo. У ході дослідження також було виявлено два споріднені клони, відносні пропорції яких можуть змінюватися залежно від кількості пасажів та умов культивування, що підкреслює доцільність використання вихідних культур з низькою кількістю пасажів, обмежених періодів пасажування та регулярної аутентифікації щодо встановленого еталонного профілю STR. [18]

Переглянути повні технічні характеристики та замовити

Застосування

Апоптоз та сигнальні шляхи клітинної смерті

Клітини AML12 широко використовуються для дослідження апоптозу гепатоцитів, індукованого цитокінами та факторами росту. Пірс та його колеги продемонстрували, що клітини AML12, як і гепатоцити in vivo, не чутливі до самого TNF, але зазнають апоптозу, коли TNF поєднується з низькою дозою актиноміцину D. [9] Їхні дослідження показали, що TNF-індукований апоптоз у клітинах AML12 супроводжується порушенням окисно-відновного гомеостазу, причому втрата NAD(P)H та глутатіону передує пошкодженню мітохондрій, вивільненню цитохрому С та активації каспаз. Пошкодження значною мірою залежало від вмісту клітинного глутатіону, а антиоксидант альфа-ліпоєва кислота повністю запобігала пошкодженню мітохондрій та апоптозу. Ці результати дозволили визнати клітини AML12 зручною моделлю для вивчення окислювальних механізмів, що лежать в основі опосередкованого TNF пошкодження гепатоцитів.

TGF-β1 є ще одним ключовим індуктором апоптозу гепатоцитів, який досліджувався на цій моделі. Ляо та колеги показали, що клітини AML12 демонструють класичні ознаки апоптозу — конденсацію хроматину, дезінтеграцію ядра та фрагментацію ДНК — після обробки TGF-β1, і що цей процес повністю блокувався циклогексимідом, що вказує на участь активного синтезу білків у шляху клітинної смерті. [10] Дулі та колеги додатково використовували культивовані первинні гепатоцити та клітини AML12 разом для характеристики індукованого TGF-β епітеліально-мезенхімального переходу, продемонструвавши, що надмірна експресія Smad7 у гепатоцитах послаблювала опосередкований TGF-β фіброгенез та захищала від ураження печінки. [11]

Біологія субодиниць активіну також була охарактеризована в клітинах AML12. Вада та колеги виявили, що надмірна експресія βC-субодиниці активіну сприяла проліферації та виживанню клітин AML12, тоді як надмірна експресія βE-субодиниці зменшувала проліферацію та запускала апоптоз в умовах низького вмісту сироватки. [2] [3] У сукупності ці дослідження підкреслюють цінність клітин AML12 для аналізу конкуруючих сигналів, що сприяють виживанню та апоптозу, які визначають долю гепатоцитів при запальних та фіброзних захворюваннях печінки.

Ліпідний обмін та сигнальний шлях PPAR

Шлях PPARα є центральним регулятором печінкового ліпідного обміну, і клітини AML12 виявилися особливо корисними для вивчення його модуляції фармакологічними засобами. Клеменц та колеги використовували клітини AML12, щоб показати, що блокатор рецептора ангіотензину 1-го типу телмісартан діє як частковий агоніст PPARα: він індукував експресію гена-мішені PPARα — ацил-КоА-синтетази довголанцюгової родини 1 (ACSL1) у мишачих клітинах AML12 та карнітин-пальмітоїлтрансферазу 1A (CPT1A) у людських клітинах HepG2, що надає молекулярне підґрунтя для його клінічно спостережуваних ефектів зниження рівня тригліцеридів. [7] У мишей з ожирінням, спричиненим дієтою, телмісартан підвищував експресію ACSL1 та CPT1A в печінці та помітно знижував рівень тригліцеридів у печінці та сироватці крові. Аналогічно, Хуан та колеги показали, що фенофібрат, ліганд PPARα, підвищував експресію печінкового рецептора ліпопротеїдів низької щільності у клітинах AML12 та відновлював здатність до зв’язування ЛПНЩ, причому ці результати були підтверджені in vivo. [12]

Альдозоредуктаза (AR) виявилася несподіваним регулятором активності PPARα в гепатоцитах. Цю та колеги продемонстрували на клітинах AML12, що надмірна експресія AR сильно пригнічувала активність PPARα та знижувала експресію генів окислення жирних кислот; ці ефекти послаблювалися селективним інгібітором AR зополрестатом. [13] Надмірна експресія AR також підвищувала рівень фосфорильованих PPARα та ERK1/2, а пригнічення активності PPARα можна було скасувати шляхом інгібування ERK1/2 — що пов’язує поліольний шлях із ліпідним гомеостазом через кіназозалежні механізми. Ці результати ілюструють, як клітини AML12 можуть виявити несподівану взаємодію між метаболічними та сигнальними шляхами, що мають значення для неалкогольної жирової хвороби печінки та діабетичних ускладнень з боку печінки.

Нікотинамід-N-метилтрансфераза (NNMT) — ще один фермент, який досліджували в клітинах AML12 у контексті регуляції ліпідів у печінці. Інгібування експресії Nnmt у клітинах AML12 за допомогою РНК-інтерференції спричинило накопичення S-аденозил-метіоніну (SAM) та S-аденозил-гомоцистеїну, а також зниження рівня 1-метилнікотинаміду (MNAM), що супроводжувалося зниженням експресії ліпогенних генів, таких як Srebf1, та помітним зменшенням загальної кількості нейтральних ліпідів — що пов’язує одновуглецевий метаболізм із печінковим ліпогенезом. [19] Окремо було встановлено, що білок ендоплазматичного ретикулуму TXNDC5 є партнером по взаємодії з PRDX6 та HSPA9 у клітинах AML12; дефіцит TXNDC5 знижував рівні білків PRDX6 та HSPA9 і суттєво зменшував перекисне окислення ліпідів, а також знижував активність відновленого глутатіону та iPLA2. [20] На основі тієї ж моделі сквален, завантажений у наночастинки PLGA, захищав клітини AML12 від окислювального стресу та стресу ендоплазматичного ретикулуму у TXNDC5-залежному режимі, при цьому при концентрації 30 мкМ спостерігалося швидке та ефективне клітинне поглинання — ці результати мають значення для майбутніх терапевтичних стратегій щодо жирової дистрофії печінки. [21]

Інсуліновий сигнальний шлях та метаболічні захворювання

Клітини AML12 використовували як in vitro інструмент для дослідження інсулінового сигнального шляху та його патологічних порушень. Батлер та колеги використовували клітини AML12 для валідації стратегії з антисенс-олігонуклеотидами, спрямованої на PTEN — ліпідну фосфатазу, яка негативно регулює шлях PI3K. Трансфекція антисенс-олігонуклеотидів PTEN у клітини AML12 призвела до зниження рівнів мРНК та білка PTEN і до підвищення інсулінозалежного фосфорилювання Akt, що стало механістичним підтвердженням концепції ще до того, як системне введення препарату у мишей db/db та ob/ob нормалізувало концентрації глюкози в крові. [14] Це дослідження продемонструвало цінність клітин AML12 як платформи для первинного скринінгу метаболічних втручань, спрямованих на інсулінорезистентність.

У порівняльному дослідженні, проведеному Sefried та колегами, безпосередньо оцінювалася придатність клітин AML12 для досліджень інсулінового сигнального шляху та експресії генів гепатокінів. [8] Порівнюючи клітини AML12 з клітинами HepG2 та THLE-2, автори виявили, що гостра чутливість до інсуліну в клітинах AML12 сильно залежала від складу культурального середовища, а також що клітини AML12 експресували лише низькі або невизначувані рівні декількох транскриптів глюконеогенезу та гепатокінів. PPARδ-залежна регуляція генів була порівнянною між клітинами AML12 та HepG2, але лише клітини HepG2 відтворювали опосередковану цАМФ регуляцію печінкового глюконеогенезу. Автори дійшли висновку, що за цими конкретними кінцевими показниками клітини HepG2, незважаючи на їхній пухлинний походження, більш точно відтворювали ситуацію in vivo — це є ключовим фактором при виборі моделі для досліджень інсулінорезистентності або цукрового діабету 2 типу.

Томатин було оцінено на здатність покращувати метаболізм глюкози та мітохондріальне дихання у клітинах AML12 та HepG2, інсулінорезистентних через високий рівень глюкози. [22] Томатин у дозозалежний спосіб збільшував споживання глюкози, відновлював експресію глюкозного транспортера Glut2 та генів, пов’язаних із глюконеогенезом, активував фосфорилювання AMPK та підвищував експресію PGC1α, а також покращував швидкість споживання кисню, вироблення АТФ та білки мітохондріального комплексу окисного фосфорилювання. Як генетичне, так і фармакологічне інгібування AMPK нівелювало ці позитивні ефекти, що підтверджує центральну роль цього сигнального шляху та позиціонує клітини AML12 як корисну платформу для скринінгу природних сполук з протидіабетичним потенціалом. Ці результати підкреслюють актуальність даної лінії для дослідження механізмів ліпідного обміну, інсулінорезистентності та жирової дистрофії печінки.

Дослідження гепатоцелюлярної карциноми та вірусного гепатиту

Нетрансформований статус клітин AML12 робить їх ідеальною контрольною або батьківською лінією у дослідженнях гепатоцелюлярної карциноми (ГЦК). Лі та колеги створили модифіковані тетрацикліном похідні клітин AML12, що експресують білок X вірусу гепатиту В (pX), для створення моделей pX-опосередкованої трансформації. [4] Порівнюючи диференційовану, трансформуючу сублінію (3pX-1) з дедиференційованою, нетрансформуючою сублінією (4pX-1), автори визначили чіткі зміни клітинного циклу, пов’язані з тривалою активацією шляхів Ras-Raf-MAPK та JNK, продемонструвавши, як батьківські клітини AML12 можуть слугувати контрольованим фоном для аналізу онкогенних сигнальних шляхів.

Протипухлинні засоби рослинного походження також оцінювали в контексті гепатоцитів з використанням клітин AML12. Чоедон та колеги протестували фракції висушеного латексу з Calotropis procera на лінії гепатоми Huh-7, негепатомічній лінії COS-1 та нетрансформованих гепатоцитах AML12. Метанольний екстракт та його фракція 8 викликали значну загибель клітин та фрагментацію ДНК у клітинах Huh-7 та COS-1, тоді як клітини AML12 залишилися неушкодженими; паралельно пероральне введення висушеного латексу повністю захистило трансгенних мишей X15-myc від гепатокарциногенезу. [15] Такі тести на селективність, у яких клітини AML12 використовуються як еталон незлоякісних гепатоцитів, є поширеною стратегією для виявлення сполук-кандидатів, що виявляють переважну токсичність щодо пухлинних клітин порівняно з нормальною паренхімою печінки.

Сигналізація ретиноєвої кислоти (РА), яка бере участь у пригніченні ГЦК, була всебічно картографована в клітинах AML12 за допомогою аналізу мікроматриць кДНК 39 000 мишачих генів. Мамун та колеги виявили 15 генів, експресія яких підвищилася, та 3 — знизилася щонайменше удвічі через 3 години після обробки все-транс-РА, а через 24 години — 26 генів з підвищеною експресією та 48 — зі зниженою. [6] У подальшому дослідженні, проведеному Вентура-Холманом та колегами, було використано аналіз мікроматриць клітин AML12, стабільно трансфікованих v-erbA — онкобілком, який, як відомо, чинить домінантно-негативний вплив на рецептори ретиноєвої кислоти — з метою визначення, на які гени, чутливі до РА, впливає v-erbA, а також гени, що регулюються v-erbA на рівні базальної транскрипції, декілька з яких причетні до канцерогенезу. [16]

Окислювальний стрес та ішемічно-реперфузійне ушкодження

Пошкодження, спричинене ішемією-реперфузією (І/Р), є серйозною клінічною проблемою в хірургії та трансплантації печінки, і клітини AML12 використовували для моделювання основних окислювальних механізмів. Хага та колеги продемонстрували, що клітини AML12, поміщені в умови гіпоксії/реоксигенації, швидко розвивали окислювальний стрес, причому багато клітин зазнавали апоптозу. [17] Пригнічення ізоформи p66 білка ShcA (p66shc) за допомогою РНК-інтерференції (РНКі) значно зменшило клітинний окислювальний стрес та індукований ішемією-реперфузією апоптоз, а також забезпечило стійкість до перекису водню. Цей захисний ефект був пов’язаний із посиленим знешкодженням активних форм кисню (ROS), а не з інгібуванням їх утворення: експресія антиоксидантних білків MnSOD та Ref-1, а також антиапоптотичного білка Bcl-xL була підвищена, тоді як експресія проапоптотичного білка FLICE була знижена, а експресія каталази залишилася незмінною. Ці результати дозволили визначити p66shc як потенційну терапевтичну мішень при ішемічно-реперфузійному ураженні печінки.

Технологія антисенсних олігонуклеотидів була охарактеризована на клітинах AML12 у контексті Fas-опосередкованої клітинної смерті. Тонберг та колеги порівняли шість фосфотіоатних олігонуклеотидів, націлених на мРНК Fas у клітинах AML12, виявивши, що чотири з них значно знижували рівні мРНК, а один утворював стабільний фрагмент розщеплення 3′-мРНК, що відповідає комплементарній антисенс-послідовності. [5] Це дослідження виділило клітини AML12 як придатну модель для оцінки ефективності антисенсів та для дослідження механізмів деградації РНК, опосередкованої РНКазою H, у клітинах печінки.

Комплексне цитогенетичне та транскриптомічне профілювання підтвердило, що клітини AML12 зберігають чітку програму гепатоцитарної лінії з потужною експресією Hnf4a, Foxa2 та Prox1, ядерного білка HNF4α та відсутністю маркерів, що визначають лінію походження гепатоцитів, холангіоцитів та клітин Купфера. [18] Однак той самий набір даних виявив виражену транскрипційну сигнатуру, пов’язану зі стресом та прогеніторами, що включає дуже високу експресію Spp1/остеопонтину, Ccl2 та Plscr1 разом із маркерами дуктулів, такими як Krt19, Sox9, Hnf1b та Jag1. Цей адаптований до ушкодження, подібний до прогеніторів базовий стан робить AML12 практичною моделлю для вивчення внутрішнього стресу гепатоцитів, запальних сигналів та епітеліальної пластичності, за умови, що базовий стан враховується під час інтерпретації результатів досліджень окисного стресу та токсикологічних досліджень.

Висновок

Клітини AML12 залишаються однією з найпоширеніших мишачих моделей гепатоцитів у дослідженнях печінки, пропонуючи унікальний баланс між функцією диференційованих гепатоцитів та довготривалою стабільністю in vitro. Створена Ву, Мерліно та Фаусто в 1994 році [1], ця лінія з того часу використовується у дослідженнях неалкогольної жирової хвороби печінки, медикаментозного ураження печінки, ліпідного обміну, інсулінорезистентності, апоптозу, гепатоцелюлярної карциноми та ішемічно-реперфузійного ураження. У еталонному дослідженні Сефріда та його колег було визначено межі їхньої здатності до інсулінового сигналінгу та показано, що для показників глюконеогенезу та гепатокінів клітини HepG2, насправді, можуть бути більш наближеною моделлю. [8] Нещодавні цитогенетичні та транскриптомічні дослідження зафіксували майже тетраплоїдний анеуплоїдний каріотип та часткову дедиференціацію, що свідчить на користь додаткової валідації на первинних гепатоцитах, органоїдах або in vivo моделях у випадках, коли потрібна функція повністю зрілих гепатоцитів. [18] З урахуванням цих застережень — чи то для фармакології PPARα, моделювання вірусного гепатиту, чи дослідження окисного стресу — клітини AML12 забезпечують надійну, добре охарактеризовану платформу для гіпотетично-орієнтованої біології печінки. Щоб замовити клітини AML12 або дізнатися про технічні характеристики, відвідайте сайт cytion.com.

Ключові публікації

1. Wu JC, Merlino G, Fausto N (1994) Створення та характеристика диференційованих, нетрансформованих клітинних ліній гепатоцитів, отриманих від мишей-трансгенних носіїв трансформуючого фактору росту альфа. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. PMID: 7904757
2. Wada W, Maeshima A, Zhang YQ (2004) Оцінка функції бета-C-субодиниці активіну в культивованих гепатоцитах. «Американський журнал фізіології. Ендокринологія та метаболізм». PMID: 15039147
3. Вада В., Медіна Дж. Дж., Кувано Х. (2005) Порівняння функції бета(C)- та бета(E)-субодиниць активіну в гепатоцитах AML12. «Ендокринний журнал». PMID: 15863943
4. Лі С., Тарн С., Ван В.Х. (2002) Білок X вірусу гепатиту В по-різному регулює прогресування клітинного циклу в X-трансформуючих та нетрансформуючих клітинних лініях гепатоцитів (AML12). Журнал біологічної хімії. PMID: 11756437
5. Тонберг Г., Дальгрен К., Валестедт К. (2004) Індукована антисенсом деградація мРНК Fas призводить до утворення стабільного 3'-фрагмента мРНК із специфічною позицією шляхом розщеплення екзонуклеазою за комплементарною послідовністю. «Олігонуклеотиди». PMID: 15625917
6. Мамун А., Вентура-Холман Т., Махер Дж. Ф. (2008) Гени, чутливі до ретиноєвої кислоти, у мишачій клітинній лінії гепатоцитів AML 12. «Gene». PMID: 18006250
7. Клеменц М., Фрост Н., Шупп М. (2008) Регуляція генів-мішеней пероксисомного проліфератор-активованого рецептора альфа, специфічних для печінки, за допомогою блокатора рецептора ангіотензину типу 1 телмісартану. Diabetes. PMID: 18184928
8. Сефрід С., Херинг Х.У., Вайгерт К. (2018) Придатність клітинних ліній гепатоцитів HepG2, AML12 та THLE-2 для дослідження інсулінового сигнального шляху та експресії генів гепатокінів. Open biology. PMID: 30355754
9. Пірс Р.Х., Кемпбелл Дж.С., Стефенсон А.Б. (2000) Порушення окисно-відновного гомеостазу при апоптозі, індукованому фактором некрозу пухлин, у мишачій клітинній лінії гепатоцитів. «The American journal of pathology». PMID: 10880392
10. Liao JH, Zhou BH, Chai MQ (2001) Циклогексимід блокує індукований TGF-бета1 апоптоз у гепатоцитах мишей. «Acta pharmacologica Sinica». PMID: 11741524
11. Дулі С., Хамзаві Дж., Чіуклан Л. (2008) Специфічна для гепатоцитів експресія Smad7 послаблює фіброгенез, опосередкований TGF-бета, та захищає від ураження печінки. «Гастроентерологія». PMID: 18602923
12. Хуан З., Чжоу С., Ніколсон А.С. (2008) Активація рецептора альфа, активованого проліфератором пероксисом, у мишей індукує експресію печінкового рецептора ліпопротеїнів низької щільності. British journal of pharmacology. PMID: 18852694
13. Цю Л., Ву С., Чау Дж. Ф. (2008) Альдозоредуктаза регулює фосфорилювання та активність печінкового рецептора альфа, активованого проліфератором пероксисом, впливаючи на ліпідний гомеостаз. Журнал біологічної хімії. PMID: 18445591
14. Butler M, McKay RA, Popoff IJ (2002) Специфічне інгібування експресії PTEN усуває гіперглікемію у мишей з діабетом. «Diabetes». PMID: 11916922
15. Чоедон Т., Матан Г., Ар’я С. (2006) Протиракові та цитотоксичні властивості латексу Calotropis procera на трансгенній мишачій моделі гепатоцелюлярної карциноми. «Світовий журнал гастроентерології». PMID: 16688796
16. Вентура-Холман Т., Мамун А., Субаусте Дж. С. (2008) Модуляція експресії генів, регульованих РА, онкопротеїном v-erbA. Gene. PMID: 18775481
17. Хага С., Теруї К., Фукаї М. (2008) Запобігання гіпоксії/реоксигенаційному ушкодженню гепатоцитів шляхом абляції p66(shc): підвищення експресії антиоксидантних та антиапоптотичних білків. Журнал гепатології. PMID: 18191273
18. Асар Д.Й., Канкель С., Келлер Д.Т. (2026) Комплексне цитогенетичне та геномне профілювання клітинної лінії гепатоцитів мишей AML12 (Alpha Mouse Liver 12). Cells. PMID: 41827824
19. Йода М., Мізуно Р., Ізумі Й. (2023) Нікотинамід-N-метилтрансфераза регулює ліпідний обмін через SAM та 1-метильнікотинамід у клітинній лінії гепатоцитів AML12. Журнал біохімії. PMID: 37014628
20. Бідукі Ш., Санчес-Марко Дж., Мартінес-Беамонте Р. (2023) Білок ендоплазматичного ретикулуму TXNDC5 взаємодіє з PRDX6 та HSPA9 для регуляції метаболізму глутатіону та перекисного окислення ліпідів у печінковій клітинній лінії AML12. «International Journal of Molecular Sciences». PMID: 38138960
21. Бідукі Ш.Х., Алехо Т., Санчес-Марко Х. (2022) Наночастинки, навантажені скваленом, ефективно захищають печінкові клітинні лінії AML12 від окисного стресу та стресу ендоплазматичного ретикулуму TXNDC5-залежним шляхом. «Антиоксиданти». PMID: 35326231
22. Лі Й.Г., Кім Д. (2025) Томатин покращує метаболізм глюкози та мітохондріальне дихання в інсулінорезистентних клітинних лініях гепатоцитів AML12 та HepG2 через шлях, залежний від AMP-активованої протеїнкінази. «Cells». PMID: 40072058